Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Михайль Семенко - Поклик віків

Зве мене до сталевих окреслів і бетонних мостів, До ланцюжних перил і камінних барикад, Прийме мене в свою пащу беззлобний, байдужий гнів, І стане доля безсило круг — спаяний — розмикать. І чорні димарі розмалювали небо пекельним змістом, Принадним лісом підкреслюють краєвид. Ритмічні птиці, розсипаючи сліпучу сталь над містом, Бажають ефір, позбавлений метафізики, розломить. Звуть мене залізні гамори і безугавні гомони Великих натовпів, що рухають під бетоновим захистом. Звуть мене поеми, де не хвилюють душу спомини, Де всі інтереси й заміри перетнулися навхрест.