Коли з’єднаються всі самотні в пари
І прибере реальні форми невідомість,-
Прогнуться розплавлено асфальтові тротуари —
І що ж буде, що буде натомість? Виростуть незримі, затріпотять металеві крила,
Розум заперечить,
онаглить покрик — ну вибачайте, ні —
І що ж буде, коли в крамниці не вистачить мила
І бананові дерева вкриє сніг? Коли сміх захолоне напіврозкритим острахом,
Зсиплють неждано розірвані брязкітки,
Світло замінять електричним мороком —
Що ж тоді будуть робити бібліотеки і словники? Розметерлінить поет Марінеттову тишу,
Перетворить аеропланно затоплений дзвін,
Замість драми — переживатиме на розі афішу —
Що ж тоді робитиме він? Коли стане зимно забайдуженій легенді
І буде лягати молодість в олавровінчену труну,
Вигляне з-за парку нічний опуклий денді —
Що йому скажуть на його ремарку: —
— Ну й же ж ну! —? Заховає свою мірку поетичний критик,
І загубить маестро свій симфонний темп,
Прекрасним паннам
не хватить шоколадних плиток —
Що ж тоді буде,
коли еволюція заперечить: — Стоп! —?