На мінори розсипалась мряка,
І летить з осики лист,
Але серце моє не заклякло,
Не замовкло, бо я — комуніст. І іду я дорогою, вітром,
На долоні у мене зоря,
Завтра маю пітьму освітити
У тайзі, у морозних зирян. І ховаю в курначчя генія...
Це — не Будда, не Магомет, не Конфуцій,
І не приймете ви його без преній,
Бо він із черева Революції. А надворі «memento mori»,
Тротуари бредуть в журбі
І вистукують — чуєте? — скоро
Закришталяться й очі повій. Та не зріжу собі я голову —
Залізняк я, і чути мій гук,
Краще вмить опинюся голий
на снігу!