Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Тодось Осьмачка - My soul is dark

Я знов самотній і проклятий, — схилився тяжко до вікна: на мурах, ніби на розп’яттях, ворони виють в небеса. їх чую крики ізнадвору у серці зрадженім своїм... Куди, куди втічу від горя, від тих зловісних голосів? Упала буря із-за бору на місто пилом і піском, змела на вітер птицю чорну, неначе пір’я під погром, та й кинула мені зокола малу стеблину пирію, щоб завихрити з нею вгору і думу змучену мою! Мене ти, думо, залишила, як невтишиме в сповитку, перед парадними дверима ридать без відгласу на брук, аж доки пси криві почують і не потягнуть у рови, де мої сестри з сіл ночують, що ласку, юність продали, — і у помиях там і смітті покинуть кості мої тліть... Ніколи верби верховіттям з полів не прийдуть їм шуміть. Я знов самотній і проклятий — схилився тяжко до вікна: на мурах, ніби на розп’яттях, з пилами буря умира.