Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Тодось Осьмачка - Сонет

Коли німують людські живі душі, тоді і роси кам’яніють на зелі, а очі в молоді, немов од суші, мертвіють, облітають навесні. Того, душе, на світляних розгонах, свої прозорі вікна розтворяй і випускай слова на землю чорну, де клекотять, мов казани, моря, —щоб голосно садами Зворушили на дальніх берегах твої слова і сонце галасом живим зустріли удосвіта на тисячі човнах, —щоб роси бризнули, та тільки не камінні, на ниву радощів, і праці, і терпіння!