Ні, тебе нема, нема на світі,
Ти з’явилася у ніч осінню,
І уста твої, уста напіврозкриті
Я зустрів побожно, як святиню. Ти з’явилась тихо, щоб мене збудити,
Блиснуть і розвіятися тінню,
І навіки в серці спогад полишити
Про солодку ніч, ясну і синю. Пропливають чисті образи жіночі,
В їх я відблиск — відблиск твій — шукаю...
Ті ж уста, ті ж незглибимі іскри-очі,А чогось нема. Чого? Не знаю.
І колише серце вічний біль та мука...
Ні, тебе нема на світі, білорука!-