Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Євген Маланюк - Присуд

Ані шаблі, ані ножа Не схрестити в останнім герці: Та ж камінно-мертва душа, Те ж безлюбе і чорне серце. Вже нема хуторів і держав, Тільки — трупи в житах, тільки — трупи Та від хрипу кривава іржа, Що замкнула посинілі губи... Може, скажеш — зійде! Проросте!? — Поміж ребрами хат, по дорогах Диким зіллям займається степ І регочеться з неба і з Бога. Диким, древнім монгольським виттям Необмежена тиша заводить: Сірим попелом стало життя Під огнем степової свободи. Але сонце не згасло. Горить, Незворушне, байдуже тіло, І освітлює тишу безсилу Летаргічних століть.