За вікнами день холоне,
У вікнах — перші вогні...
Замкни у моїх долонях
Ненависть свою і гнів. Зложи на мої коліна
Каміння жорстоких днів,
І срібло свого полину
Мені поклади до ніг. Щоб легке, розкуте серце
Співало, як вільний птах,
Щоб ти, найміцніший, сперся,
Спочив на моїх устах. А я поцілунком теплим,
М’яким, мов дитячний сміх,
Згашу полум’яне пекло
В очах і думках твоїх. Та завтра, коли простори
Проріже перша сурма —
В задимлений, чорний морок
Зберу я тебе сама. Не візьмеш плачу з собою —
Я плакати буду пізніш!
Тобі ж подарую зброю:
Цілунок гострий як ніж. Щоб мав ти в залізнім свисті —
Для крику і для мовчань —
Уста рішучі як вистріл,
Тверді як лезо меча.