Навіщо ти прийшла до мене
й застукала в вікно?
Навіщо серце б’є шалене,
а думка з ним водно. Навіщо ти прийшла до мене,
веселкою заблиснула в вікні?
Навіщо серце ти шалене
в ці безпросвітні будиш дні.
Тисяча питаннів падає на наші уста,
тисяча шляхів навхрест лягає нам під ноги,
тисяча зірок свої вказує нам дороги,
тисяча вогнів палає, й далі темінь пуста. І не знаємо, як привітати дні, що грядуть,
моряки сліпі на корабельній світа вежі.
Музо, вигнана за дійсності вузької межі,
чи загубиш у шляхів мільйоні ранішню путь.
Я не потраплю, я не зможу, я не зможу
для тебе
вирізьблювати, мов діаманти, вірші,
як дні кругом все гірші,
все гірші. Але я знаю: в цю хвилину непригожу
небавом, може, навіть нині
нараз тебе побачу в простої людини
чині.
Навіщо ти прийшла до мене
й застукала в вікно?
Навіщо серце б’є шалене,
а думка з ним водно. Навіщо ти прийшла до мене
й застукала в вікно?
Навіщо серце б’є шалене?
А може, чує що воно.