Фіялки й телефонна трубка
заворожливим сяйвом кличе,
і місяць, мов червона губка,
змиває попіл дня з обличчя. Слимак з ебену, темна мушля
і вухо ночі — лійка чорна,
і пахощі духмяні душать,
мов пальці на кларнеті горла. З очей фіялок смутком кришиш
і пригортаєш, сестро рання! Простягнуті долоні тиші
над нашим вічним проминанням.