Жаркий, духотний день, зомлівши,
мов стовп, упав на груди ночі.
Що ти згубив, не знайдеш більше,
і час надію розхлюпоче. Ще піна світла з дзбана сонця
парує пилом з теплих мурів.
Не жди від долі оборонця,
від пазурів в овечій шкурі! З-за золотого шумовиння
ніч блакитніє чиста й вічна. Знов знайдеш суть у колі зміннім,
щоб в зміст незмінний вірить міцно.