Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Богдан-Ігор Антонич - Хліб насущний

У дно, у суть, у корінь речі, в лоно, у надро слова і у надро сонця! В екстазнім шалі, в час, коли найтонша, роздерти вглиб свідомості запону, аж зсунеться із нас, мов зайва шкура. Лілеї сну пом’явши, плахта куряв звилась у трубку з золотої бляхи. У землю вбите полум’яним цвяхом, розколює надвоє сонце обрій. Мов карти, в кучерявій вітру торбі мішаються блакитні краєвиди. Проходять сонні люди, мов сновиди, колишуться на линвах ясних ранків. В тривожних радощах, химерно й п’янко вгинається, мов блиски леза, мова. До дна землі й до дна цупкого слова вдираються завзято і уперто і видираю в заздрісної смерті пісні, п’яніння, ночі й дні.