Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Богдан-Ігор Антонич - Бики й буки

Потік рослин клекоче над землею. Лісу лави мов мрячні мури. Б’ють джерела зелені над пнями і меду жовте полум’я в бочках колод дірявих рудий вогонь кори, суниць густі рябіють плями. Знов котить вітер ночі колесо з узгір’їв лисих за берег зір, де біліють тіней луки. На спомин давніх вод знов кличе струмінь, що з екстази висох. Земля погрожує злим зорям п’ястуками буків. Мов ряд зубів трухлявих, пні стирчать із ям, мов з пащі. Йде день. Дарма зоря в сестри-калини просить крові, аж біла з розпачу впаде, немов без змісту слово, на груди дня, що підіймає мряки сиві хащі. Спить тіла пень у борі зір і пристрастей, ледачий, спить тіла пень й душа у ньому, мов заснула ватра, а бук до бука, мов бики печерні, в люті скачуть, коли багрова плахта сонця кров у них роз’ятрить.