Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Богдан-Ігор Антонич - До гордої рослини, цебто до самого себе

Широкоплечі пні. Черва і червень. З погаслих зір срібляве порохно обсипує дубове листя. Дно підземних рік. Тремтять рослинні первні. Хмарин хустина на обличчі неба. Співає сонно гімн гниття черва. Заранній лук мов сонячна брова. Проміння кусні — світло тонкостебле. Зелена башта — дуб стрільчастоверхий, підвівшися із ночі чорних нар, виполює черву й гниття пожар зливає свіжим соком — бог упертий. Мов мідь живу, наснажує рослини електрика зеленої землі, але і ти — рослина горда, що співаєш це, не знаючи пощо, колись, мов пень, подолана від тлі, покотишся землі на груди сині.