Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Богдан-Ігор Антонич - Похмурий гімн

Похилі чола, похмурі очі, розпука гола, мов свердлом, точить. Тривожний голос шепоче стиха, та зір навколо шукає лиха. Тривожні очі: німим що буде? І серед ночі блукають люди. Зимою, літом, мороз чи спека — йде острах світом та небезпека. Гарячка й туга уста спалила, і кряче пугач — зла чорна сила. Стукочуть кузні десь таємниче, і усміх дружній застиг в обличчі. Заблисне обрій вогнями зливи, добі хоробрій час невмолимий. Зневіри трійло, сліпий недогляд, та неспокійно у далеч погляд. І раптом: стукіт, тупіт, гул копит. Далеко дудоня. Стрясеться долоня. І раптом: глухо. І до землі в тривозі вухо: земля дрижить. І чути: з грюкотом гряде далека мить. Надходять роки, суворі роки. Незламні кроки вже на Нову прямують путь, Нове майбутнє молотом кують.