Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Богдан-Ігор Антонич - Смерть Гете

Відчини, мій Фрідріху, вікно, хай погляну на широкий світ. Бачу чорне незбагненне дно, а над ним золототканну сіть. Привиди кружляють наді мною, постаті, що їх колись творив. Прилітають з правдою сумною, що останній буде цей мій зрив. Березневе запашне повітря, навкруги весни передчуття. А для мене гострить срібне вістря смерть і скоро перетне життя. Вийди на хвилину, Екермане, на момент лиши мене самого, хай душа із вічністю зістане, щоб полагодити справи з богом. Чую призов із землі, від споду, чую подих вічності глибокий, чую з-за вікна холодний подув, льодові, скляні, драпіжні кроки. Вже приходить срібна смерть до мене, вже стає навшпиньки за дверми. Серце з жаху стукає шалене: що є там? Навіщо світ німий? Друже мій, навіщо ти мовчиш? Парка нитку розірве прожогом. Вже не потішай мене, залиш! Хочу поладнати справи з богом. Все моє життя — одне змагання за найвищу, повну досконалість. Фавста мрія та мета остання: в “панта рей” знайти єдину сталість. Все моє життя — одне змагання за гармонію людини й бога. в осені мого життя й зарання я все чув, що людська правда вбога. Кожний день для мене був щаблем до нових, до невідомих тайн. Вічно таємниць горіх гризем, вічно є для нас таємний Райн. Кожний день для мене був щаблем що веде в найвище недосяжне. Вічно в незбагненне ми пливем, лиш воно для нас є вічно важне. Я творив з життя великий міт, я шукав тебе, о божественна казко. Хоч на плечах більш вісімдесяти літ, все-таки вмирати важко. Аж пізнав я таємницю міту, де в Європу перша йде дорога, вивчився я в грецьких майстрів заповіту, як людина може сотворити бога. Аж тоді дійшов я до мети та здобув заклятий казки край, аж тоді заграв огонь святий. Я сказав хвилині: “Все тривай!”А тепер пануй над мною, смерті владо, та не цілого мене захопиш, я — твій спадкоємець, сонячна Елладо, я лишуся — тайним радником Європи.