Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Богдан-Ігор Антонич - Срібні сани

Не мусили писати віршів, спокійний мати день, спокійну ніч. Віднині смак вина мені погіршав, світ помутнів довкола віч. Не знаєте страждань поета, для нього дні — мов шпаги, ночі — гірші, кожна хвиля має гостроту стилета, переслідують і гонять ненаписані вірші. Галки, ворони, гави лопочуть крилами в ночах і днях. Рахманна лента слави за серця не заплатить жах. Галки, ворони, гави клюють усі гадки в сувоях втоми, в божевільнім гоні, без угаву їдуть серцем сріблястими саньми. Дуднить, гуде земля, лящать і свищуть батоги. О кругойдучий шлях, клятьба моєї снаги. Зайві, зайві остроги. Трійка диких бігунів гуляє й гризе остроги, бере під ноги місяця пів. Курява срібним клубом топтаний сніг несе. З рушниці гримнули їм в зуби, хай щезнуть, пропадуть на все. А може, ні... Думки несталі. Нехай стрілою грудь пробита, нехай торощать далі мене їх золоті копита.