Красуня задумана осінь
Золоті паруси нап’яла.
І сонце променем косим
Мене протяло, мов стріла. Із прекрасним на серці болем,
Із осколком у серці ясним
Я на кряж по камінню голім
Лісом іду багряним. Заберусь на саму вершину,
Подивлюся — відомо куди!
Немов невгамовному сину.
Я серцю скажу: лети! Крізь осінь оцю золотаву,
Через кряжів гірських моноліт
Лети у мою державу,
В молодий мій стомовний світ. І спитається осінь: хто це
По горах стрімких та лісах
Пролітає, прострілений сонцем,
На моїх золотих парусах?