Коли з’являються вони
У хроніці в кіно,
Простягши руки в кайдани,
Що ждали їх давно,І запобігливо роти
Їх кривляться в оскал, —
Тоді, дотлівши, всі ґноти
Рвуть динамітний зал... зал реве од всіх болінь
Невиболілих ран.
Зненависть різних поколінь
Б’є в зляканий екран. Мов запускають гармаші
Туди важкий метал.
Й боїться глянути фашист
З екрану в грізний зал. В цей вечір вийди на майдан,
На Ержебет-корут.
Весь Пешт, як грізний океан.
Їх вимага на суд. Тому, що твій продажний слід
Аж у Берлін проліг,
Тому, що хоче інвалід
Безногий власних ніг. Тому, що скручені мости
В Дунай упали з круч.
Втікаючи, недавно ти
Зірвав їх власноруч,Вирує місто — трибунал,
З ру’ін, як прокурор,
Підвівшись, оглядає зал
Розгніваний собор. І сад, де голод посадив,
Замість квіток — боби,
І діти, що ти їм пошив
З ерзацу вже торби, —Сьогодні все кричить: суди,
Спали проклятий слід,
Що, мов гадюка чорна, ліг
З Дунаю на Берлін! Спали, ніколи щоб не міг
Вже повернутись він,
Щоби не сохли матері,
Щоб не вмирав тут сміх., Будапешт