Дмитро Загул - Вечірньою годиною за мрією огнистою...
Вечірньою годиною за мрією огнистою
Душа моя, окрилена, здіймається, летить
За білою хмаринкою, хмаринкою вовнистою,
Що крилами незримими прорізує блакить. Хмаринка вже до обрію рожевого долинула,
І крильця позолочені розтанули в імлі.
В годиноньку недобрую душа моя покинула
Доріжки, протолочені до щастя на землі. З вечірніми росинками, сльозинками прозорими,
На землю безпросвітную душа моя паде,
І скаржиться на доленьку, і в небо б’є докорами,
Що щастя заповітного не бачила ніде.