Даремне ти турбуєшся, поете!
Ще вистачить сюжетів для поем.
Візьми число щоденної газети –
там тисячі невиспіваних тем. Заглянь лишень у рубрику науки
чи в рубрику пригодницьких новин,
о, скільки там і радощів, і муки?
І все петитом набрано дрібним. Дрібні твої трагедії, людино,
одірвана від поступу часу!
Чого ж це ти голосиш без упину
про власний біль і про свою красу?
Пройшли віки і Байрона, і Гайне.
Відгомонів і Вертер, і Шлеміль,
і стало все тепер таке звичайне,
і недоречний особистий біль. Як міліони зрушили довкола
до вищої, до кращої мети,
смішна тепер твоя уява квола,
поезія нудної самоти.