Коли на долоню наклоню чоло,
То все привиджається рідне село.
І стежечка кожда і кождий куточок,
Хатинка старенька і темний садочок,
Де серце, не знаючи злиднів, жило. Он там моє щастя безжурне цвіло, –
Над чистим потоком вільшина схилилась.
Самітна смерічка на лан задивилась;
Під нею веселе бурлить джерело...
Лиш там, тільки там моє щастя було.