Серце одчинене. Слухаю.
А сум – вітчим –
Присікався до серця гадюкою
Причин. За мурами ворога-настрою
Марно час мій ішов...
Я вірив одному пастирю
На ймення – любов. А він гармонійною зливою
Сіяв на серце лік
І з ноткою журливою
Прорік:“Знай, що в кривавих подіях
Направиться кривда стара, –
Вся, що навколо – мелодія,
Радісна гра. Дивися на все з любов’ю,
Пізнай очима втіх!
Бо ниткою шовковою
Зв’язало усіх”. А там, у найдальнішому кутику,
Ховався великий гнів –
Не хотілося смутку,
А вогнів.