Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Дмитро Загул - Дифірамб водоспаду

Води і люди! Ви вічний, могутній рух! Нестримні діти природи, Спонука спонук. Ви – дух! Ви – сила! Води і люди. Ні гори, ні скелі Не стримають ваших Стромих доріг, Не вдержать навальний ваш біг – Ні простори пустелі, Ні примари богів угорі На хмарній небесній стелі. Не вдержаться гори, Де ваша сила пройде, – Звузяться сині простори, Бог упаде, – А рух ваш не згасне ніколи, Ніколи! Ніде! Перед променем вашим – Кришиться криця, Кремінь, граніт, – Перед поглядом вашим – Зникає запона тисячоліть, – Перед голосом вашим – Мовчання смерті стоїть, – Розкрите – одверте. О водоспаде, Танцюристе перлистий! Зі свого стрімкого Водяного стовбура На твердому пні Ти вічно цвітеш свій танок До сухої землі, Мільйонами струнних гілок – Міріадами перлів-квіток. Оддаєшся траві, Кропиві отруйній Над рівчаками доріг, Гониш стрункі водограї Соковито-зелених пальм догори. Мерзне дрібна незабудка В холодній твоїй росі, А сіра маслина – Дерево Сходу – Мідяними помпами-смоками Висикає твій сік, Вічний коханку землі. Отже ж і я, – Я, твій безсмертний коханець, Люба земле моя, Розіллюся потопою-зливою На просторах твоїх І нестримною повіддю Людство заплю. Донизу! До низу з верхів самоти! Додолу! Додолу лети, Буйний Дунаю! Шумом кохання В долах розтану, На скелях високих Оком своїм Глибінь долин я зміряю. Розженусь, розбіжусь – І в море голів увіллюсь, Де злидні, Де горе нужденних. До темних провалів, Поборених, зморених, Закутих, пригноблених, До сірих пустель, До безодень безплодних, До безкраїх степів-бідняків, До задимлених гаваней вигнанців – Скрізь розіллюсь, Зіллюся з морем Зітхань і сліз. Униз! Униз! До скам’янілого глибу, В засохлу скибу, Водоспаде, спустись! Мусиш слухатись Вічного трибу: Униз! Униз! Хто роздаровує силу свою, Непомітно стає багачем. Каскадами вуст, Джерелами очей Дарунуки свої розіллю – Я велику любов Уночі роздаю. Беріть мою силу! Беріть її! Дарую, що маю, – Свою любов! Буду розтрачуватись до краю, Знову і знову, Бо знаю я: Невичерпні глетчери землі, Невичерпні джерела серця!