Моя сердечна Україно,
Країно юнацьких мрій!
Не раз я падав на коліна
І кликав: – Я твій! Я твій! Про тебе марив я наяві,
Про тебе марив уві сні,
Твоїй кривавій давній славі
Складав свої пісні. А як брати мої вмирали
В останній боротьбі,
В моїй душі гули хорали
На спомин по тобі. Там, де цвіли ворожі маки,
З братами й ти була, –
Отам без певної ознаки
Любов твоя цвіла. Ти знала тих, що десь на полі
Ішли за тебе в бій.
А я співав про власні болі,
Я син невірний твій. Але од зрадників лукавих
Стояв я осторонь,
І не торкнулося криваве
Срібло моїх долонь. Моя красуне Україно!
Ти знову процвітеш.
Прийми, прийми в свою родину
Синів невірних теж! Прийми і тих, що помилялись,
Блукали тут і там,
Одкрий свої обійми зараз
Обдуреним братам. Хай вони з тобою будуть,
Радіють, як і ти!
Хто не шукає, не заблудить, –
Забудь і їм прости! А я – останній поміж ними –
Складатиму тобі
Свої нові співучі рими,
Що виросли в журбі.