Не в тишині формується поет,
Не в самоті німих чернечих келій.
В юрбі людей, бурхливий і веселій,
Він розіклав барвистий свій намет. Його життя – це брук, а не паркет,
Його палітра – площі та панелі,
Де ловить він життя високі трелі
І рух юрби до невідомих мет. Ні тріолет, ні станса, ні сонет
Сучасного не вдарить, не зворушить.
Живий поет – не класик, не естет, –
Він дійсний світ одбити в пісні мусить!
Життя, як море, змінне і бурхливе, –
Він мусить знати всі його мотиви.