Ранкове сонце – серце моє, –
Дзеркальна глибінь тепла.
З прозорим ранком воно встає...
І гляньте! Імла втекла! Вам не чужа моя душа, –
В ній плюскіт і ваших хвиль...
Хоч вас обігнала її межа
На сотні, тисячі миль. Убогі душі я збагачу
Барвами ніжних фарб,
Жербрацькі торби позолочу...
Беріть мій світ, мій скарб! Скільки німих у вас пісень!
Тільки торкнись! Поруш!
Я буд грати і ніч, і день
На арфах ваших душ. Я не стурбую спокійних дум
Журбою своєї душі.
Люблю ваш біль, люблю ваш сум,
Як і радощі чужі. Хіба ж не сонце – серце моє?
Душа – не прозора глибінь?
В повітрі замки вона снує
Над царством ваших терпінь.