Мохнаті зітхання дерев –
Шелест, шурхіт, шум...
А десь недалеко машини рев,
Що розриває цей сум. У вершках кучерявого листя
Губиться посвист, гнів –
Веселий гудок машиніста...
Вдарив по нервах і занімів. А до вокзалу – вісім верст
По тонкій колії коліс...
Там деколи брязкіт, і гамір, і вереск,
А далі – по-давньому – ліс. Тисячоліття поважний тон.
Це вітер – античний поет –
Грає на струнах струнких сос?он
І грубих дубів – на стежці в степ. Чорні дупла ротів
Позіхають – порожні, нудні...
Сядеш на трухлому пні,
Забудеш, чого ти хотів. А навколо – діди без надій,
Інваліди понурі,
Що забули, чи й були колись молоді,
Чи тільки їм снилися бурі. А колись боротьба була й тут,
Вихори рвали буйні чуби,
Там лежав труп і тут був труп...
Та пройшла вже доба боротьби! І зараз – задума... сум.
Мов сонна, пульсує кров...
Прокинеться трохи – і знову:
Шелести, шорохи, шуми...