У великому місті,
Серед степів,
Як на серце насунеться сум,
Я чую твій рокіт,
Твій вільний спів,
Я чую твій вічний шум. З льодових верховин,
З полонини Чорногори,
В романтичнім дикім краю
Несеш ти на доли
Гуцульське горе
І вічну тугу свою. А в тій тузі,
В великому смутку
Я впізнаю і ловлю
Спогади друзів,
І ту незабутню
Молодість буйну мою. Я нудьгую без неї,
Як хатній вазон,
Що листки простягає до світла, –
До тебе щоночі
Злітає мій сон,
Гуцуліє привітна! Я не знаю, що значить твоє ім’я...
Бо не знайду ніде в словнику, –
Але думку твою
Добре вгадую я,
Таку рідну мені
І глибоку таку.