Прийшов, як звір із нор пустелі,
Я був, як єсть.
І зрушив душі,
стер оселі,
Переорав степи веселі.
І честь. І нашу честь... Зів’яли ранки нерозквітлі,
Стікають кров’ю вечори...
А де ж надії заповітні?
Розлізлися,
як воші, злидні,
Вий вовком до зорі! Не сизі голуби блукали
По небу голубім –
Прийшли вовки,
пришли шакали,
Когось кляли,
Когось шукали
Крізь ніч і дим. Прийшли вовки.
Прийшли шакали.
Шниряли день і ніч...
Кого вогнем,
кого штирками.
Чи хто залічить наші рани?
А ніч – як сич. Прости синам,
скорботна нене!
Мовчи!
Твій плач – мій біль.
І рана, нене!
Рана в мене,
І лезо у грудях студене –
Влучали звідусіль. А як на сході зазоріє,
Прощай одчай степам!
Десь там,
десь там твої надії,
Твій день
на сході десь яріє,
Твоє майбутнє – там!