Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Микола Руденко - Хуторець

Я знову тут... Який же грець Через кущі й соснові пні Приводить знов у хуторець, Що змалку марився мені? Оті побілені хатки Народ гостинний заселя. Козуля тут прийма з руки Людські дарунки, мов теля. Тут навіть хуторська Яга, Що зранку сварку почала, Для мене мила й дорога — В якім добрі немає зла? Студент Федько—мотоцикліст З обличчям, як натерта мідь, Тут має дивовижний хист — Не так у вуха торохтіть. Десь у науках нелегких Живе кирпатий лісовик... Та є тут звуки, до яких Мій слух і досі ще не звик. Іду по вулиці, іду. Скрегоче бляха між тинів — Це хуторяни у саду Так відганяють кабанів. І скрізь оте добро висить — Бідони, цебрики старі, Щоб диких друзів ненасить Не зловживала у дворі. Тут над хатами нависа Дим розмальованих печей, І так синіють небеса, Що вам не відвести очей. А уночі бряжчать тини — Курей шукає хитрий лис. І дітям сняться дивні сни, Що вже давно перевелись:Остання відьма на мітлі, Остання мавка поміж пнів — Для них невільний на землі Вже навіть простір наших снів... Люблю тебе, мій хуторець — Жива душа оцих борів. Як мало для людських сердець Таких лишилось хуторів!