Ну чого ж ти, лелеко,
Утікаєш від мене?
Ген гніздо недалеко —
Там, де стріха зелена. Там, де стріха дірява
Зеленіє від моху.
Вже літать на галяву
Вчаться дітки потроху. Я їм неба готовий
Прихилить до землиці...
Чом твій погляд раптовий
Холодніший від криці? Чим тебе знепокоїв —
Громом сфер, літаками,
Чи тривоги накоїв
Суєтними думками? А лелека цибатий
Обізвався з–під клена:
— Краще спробуй не дбати,
Мій земляче, про мене. Чи повірити зможу
Тим нещирим турботам?
Бачив я загорожу —
Стогнуть люди за дротом. Вони Бога благали,
Крил у мене просили.
Із німого загалу
Їм злетіти несила... Ані птаха, ні звіра
Не заманюйте, люди:
Вам не буде довіри,
Доки волі не буде. Я злечу понад клени —
Та й лови серед неба...
Аніж дбати про мене,
Краще дбайте про себе.