Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Микола Руденко - Содом. Цикл

Вп’ялись, як воші у старий кожух, У тебе, Земле... Плодимось без міри... Нової ми не осягнули віри, А Божий образ вже давно пожух. Уміємо смоктати кров земну І в пащі двигунів її вливати. Планета стогне, ніби хвора мати, Що в дітях не зазнала талану. Річок нема — є стоки нечистот. Лісів нема — самі сміттєві купи. Лежать колоди, мов холодні трупи, Та бовваніє на галяві дот. А проти нього сотні мегатонн Громадяться в таємних арсеналах. Один удар, один смертельний спалах — І потече розтоплений бетон. Та ми, закохані в цей хижий світ, Самі себе вважаємо богами. І хоч немає ґрунту під ногами, В чужі світи готуємо політ. Що ми туди зумієм донести? Як у солдатиків прем’єрам грати Та як поетів кидати за грати, Щоб їх навчили розуму кати? Навіщо глум державників тупих Світам, що десь кружляють понад нами? Не стали ми для Всесвіту синами: Ми тільки рій метеликів сліпих Танцюй, гуляй! Завалимо ліси Бляшанками та битими пляшками. А хтось захоче гратися полками — Хіба ж ти заборониш, не даси? Перед Кінцем свій виявити хист Повинен кожен — все, що ніс від роду. І кожен мусить мати нагороду — Диктатор і святенник, і садист. А маєш хист в терпінні, тож катам Дозволь натішитись кривавим тілом. І шпикам теж дозволь зайнятись ділом, І злодіям, і табірним хортам. Гуляймо, пиймо — хто вино, хто кров. Терпи, плането — страднице убога. Адже ж ніщо не пропадає в Бога: Тут вимерло, а там воскресло знов. Останній барель нафти — і тоді Відкриється нікчемність, а не сила. Реклами, бари, металеві крила Помруть, мов іскра в крижаній воді. Позаростають траси між долин, І спорожніють мертві хмарочоси. Поем та Біблій непотрібні стоси Палатимуть у свисті хуртовин. Можливо б, кара обминула ця, Коли б не наша нерозумна пиха. І кожен в думці прикидає стиха: А скільки ж залишилось до Кінця? Чи вистачить на карнавальні дні Вина і затишку в містах Європи? Хай після мене голод чи потопи — Про те вже дбати іншим, не мені. І часом заздриш звичаям бджоли, Лисиця стане вісницею неба: Вони ідуть на смерть, якщо це треба, Аби нащадки на землі жили!