Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Микола Руденко - Маки

Це так було: тут, під горою, ніч, А десь по той бік починався ранок. Шукаючи казкових самобранок, Ми ранкові виходили навстріч. Витрушувала з неба свій рукав Богиня вроди — голуба Венера. Та й натрусила: мов огнисті пера, Палахкотіли маки поміж трав. Спливав над скелями легкий димок. Вам казки треба? Ось вона, будь ласка! І дудкою вівчарика–підпаска У маках дуденів прудкий струмок. А маки то сміялись, то, ачей, Щось шепотіли в далі неозорій... Отак, напевне, виглядають зорі У вимірі, незримім для очей. Там є свої луги, свої моря. І, може, хмари — це небесні маки. Для цього зараз є усі ознаки — Їх підсвітила вранішня зоря. Радій красі — хай диво не зника, Нехай співа в тобі клітина кожна... Якби ж у те було повірить можна, Що ти усюди, земле, отака! Озвався біль, який давно несу: Навчіть мене, до смутків неохочі, На все у світі затуляти очі. Щоб тільки бачити оцю красу,Навчіть, щоб я нарешті поборов Ці зойки над гірською течією: То проступає із землі моєї Розхлюпана в тисячоліттях кров.