Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Микола Руденко - Із космосу

Сіре небо сірої землі За шибками нашими стоїть. Десь летять космічні кораблі — До яких причалів і століть? Космонавт на Землю погляда, Материк далекий впізнає. Земле, хто твій поступ розгада І майбутнє визначить твоє? Ні дахів, ні вулиць, ні шибок Не помітно на тобі здаля. Як бабусин вовняний клубок, По орбіті котиться земля. І вібрує нитка у руці, Котру Сонце стомлено трима... Де ви, люди, мавпи, горобці? Що там — літо зараз чи зима? Хмари чи в’язання голубе Пропливає над тремтінням віт? Як же дивно бачити тебе Отаким маленьким, рідний світ! Ти — мов рукавичка, що лежить Між зернят на зорянім току. Як же просто ми повинні жить, Щирість в серці берегти яку! Раптом душу смуток обпече, На обличчя ляже сіра тінь: Унизу під хмарами іще Є кордонів хижа павутинь. Світе, світе! Де в тобі кордон? То навіщо ж люди наплели Тих дротів і сотні мегатонн Загатили в атомні стволи? Тут, крім влади Сонця і зірок, Ані меж. ні повелінь нема. Там за слово чи за вільний крок— Куля в спину, табір чи тюрма. Загрібають золото скупі, Сниться кров убивцям і катам. Тужаться диктатори тупі Власну велич виказать світам. Їм, убогим, навіть невтямки, Що не знає Космос жодних пут. Дихають безмежністю зірки... Де ти, справжній світе,— Там чи тут?