Океан не випити до дна.
Вічність є одна, лише одна. То чого ж я зморено тремчу,
Коли бачу спалену свічу? Чом живу із відчуттям вини,
Коли хтось лягає до труни? Бо в ту мить померли всі дива:
Без людини вічність — удова. Без людини Всесвіту нема —
Всюди тільки глухота німа. То невже наш вік — мов куций лан,
І від кухля менший океан? Ні. не вірю! Вічність не вмира.
Як вона, душа моя стара. І тому я зморено тремчу,
Коли бачу спалену свічу.