Виснажує і зраджує мене
На цій землі уява небагата:
Я розумію все людське, земне —
Крім серця, що живе у грудях ката. Як розгадати, де ота рука
Бере для себе Каїнову силу,
Щоб підписом чи кнопкою дзвінка
Народи цілі кидати в могилу? Одним свинець в опалені виски,
А другим плетиво колючих ліній —
За кусень хліба чи за колоски,
Що знайдені були в стерні осінній. Німий солдатик батька розстріля —
І до казарми рушить стройовими...
Ще довго ворушилася земля,
Де засипали їх напівживими. Матуся хлопчика не вбереже,
Від куль не захистить синівські груди...
А згодом запитаємо: невже
Усе це ми робили,
Люди, люди? Ми ж вирушали, щоб долати зло
Заради царства Правди і Любові.
Яке ж то чорне сонце повело
Нас, щирих, праведних, по власній
крові? Для когось є загадкою Сократ,
Хтось бачить у дельфіні душу брата.
Та, мабуть, загадковіше стократ
Те серце, що живе у грудях ката.