Микола Руденко - Знов чомусь прийшла хвилина смутку
Знов чомусь прийшла хвилина смутку.
Попрямую у вечірній ліс.
Запалю солдатську самокрутку
Над окопом, що давно заріс. Ні, життя легкого обіцяти,
Сонце не могло своїм синам.
Де ти, рік народження двадцятий?
Перші кулі діставались нам. Я не знаю, втрата чи здобуток
Те, що надбано в юнацькі дні —
Це боління, цей окопний смуток,
Що живуть відтоді у мені. Тільки знаю, що в гірку годину
В полі, поміж танкових ровів,
Я промовив:
— Хто ти є, Людино?
Але й досі ще не відповів.