Зимові витівки на склі —
Для мене був єдиний ліс,
Бо там. на батьківській землі,
Лиш терен по яругах ріс. Те, що снувалось на вікні
Серед зимової краси,
Вертали надра кам’яні —
Далеких ер земні ліси. Вдивляйся в кам’яний шматок:
На ньому око розпізна
І давню гілку, і листок —
Немовби це прийшло з вікна. Доволі часто мандрував
Я в ті незаймані ліси
І слухав між високих трав
Незнаних звірів голоси. Співав для мене райський птах,
Наївне серце веселив.
А папороть, як рідний дах,
Ховала від тропічних злив... Раптовий лящ вертав назад
Десятник уривав мій сон.
Я мусив напинать канат:
Стеж за баддею, коногон. Наосліп хльоснувши коня,
Що шахтний барабан крутив,
Рушав я знову навмання
У світ моїх дитячих див. То був такий щедротний світ,
Якого вже ніде нема.
Бліденькі образи тих літ
На вікна кидає зима. А я стою біля вікна,
На душу падає те все... Чи розум наш колись пізна,
Що простір у собі несе? Для кого космос береже
Десь на прозорому крилі
Ліси, які давно уже
Перевелися на землі? І на який живий екран
Те малювання упаде?
Неначе біль окопних ран —
Ліси, яких нема ніде.