Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Микола Руденко - Віта

Рама, прагнувши духовних знань, мандрував по всій Скіфії. Повер­нувшись на північ, Рама був вра­жений культом людських жертв, що панував серед його племен. Едуард ШюреЄ долина між лісом і пасмом горбів, Де колись починалась трипільська культура. Річка Віта біжить між столітніх дубів. Ні, не річка — болотна рідинність похмура. А проте в давнину тут пливли кораблі По річках, що лишили прадавні потопи. І махатми індійські тут серце Землі Ще й донині шукають — У центрі Європи. Не дивуйтесь із мене — я сам це читав У писаннях, які невідомі сьогодні. Тут божественний Рама посвяту дістав Від Вогню, що живе у захмарній безодні. Був він юним сколотом з північних племен, Що повстав проти крові, якою кропили Темні жриці ненависний людям дольмен — Валуновий граніт, необтесані брили. Там вели на заклання струнких юнаків, Що пишатися мусили смертю такою. І розпатлана жриця, хазяйка віків, Ніж вганяла у груди сліпою рукою. І дивився на те синьоокий орач, Що піснями умів солов’їв чарувати. Потрясав його груди невидимий плач: Що ти робиш, кривава, розбещена мати? Рама вибіг з долини і вирвав ножа, І закинув далеко в урочище Віти. Чорне лезо ковтнула болотна іржа — Вмійте жити, приречені, й сонцю радіти! Так з’явився той бог, що на білім коні Світ пройшов від Дніпра до верхів’їв Тібету. О, шість тисяч років! Нерозгадані дні І легенди, якими живилась планета. Він — король мудреців, він— засновник держав. Батько вод, що індійські поля оросили, Цілий світ на долоні у нього лежав, Заворожений словом небесної сили. Ця легенда про Раму ще й досі жива, Хоч померла ріка, що її породила. Залишилася в лузі висока трава Та на місці дольмена забута могила. Віта. Віта! По–нашому Річка Життя. Я простую селом повз крамницю та школу. Ген бабуся на призьбі гойдає дитя Та Грицько–бригадир сонно крутить “Спідолу”. Чуєш, Грицю? А винеси кухлик води Чи міцнішого зілля — вода тут солона. Чи тобі це відомо, сколоте рудий, Що село твоє старше від стін Вавілона;Що раніше від Біблії Рама отут Вчив братів поклонятись Вогню гомінкому Та любити людей, шанувати свій труд І ніколи не зичити лиха нікому? Так ми й виросли, Грицю... З цієї землі Не ходили сусідні краї грабувати. Та місили цю землю в захланному злі Люті коні монгольські й німецькі гармати. Ген у лузі лопати гризуть чорнозем. Діти хмизом заклали зорю п’ятикутню. Їхнє вогнище творить найвищу з поем — “Рамаяну” Космічної ери могутню. І відважний сколот, що злетить до зірок, Десь далеко вгорі над земними вітрами Пригадає це вогнище, перший урок — І полине довершувать місію Рами.