Біля нього іржавіють стріли,
Що упали в некошений лан.
Біля нього жили і старіли
Покоління полтавських селян. Біля нього земля перерита:
Ті що впали, — такі молоді!
І шипіли метеорити
У його прохолодній воді. Біля нього шукатиме раю
Невідомого віку село...
А поки що поволі вмирає
Під дубком вікове джерело. У деревах поменшало соку —
Корінь висушить спека лиха.
Кажуть, що від недоброго ока
Кров глибинна пересиха. Тільки бачу оту блискавицю,
Що небавом сюди упаде
І оновить дідівську криницю...
Гляньте в небо: вона гряде!