Біля брами тюремної, мила, не плач —
Не розтопиш сльозою цеглину...
На Великдень мені передав наглядач
Твій дарунок — просту цибулину. Як ти знала, що тут, серед випарів зла,
Де за стінами стогнуть невтішні,
Цибулина для мене дорожча була
За троянди й жоржини розкішні. Я дарунок отой примостив біля ґрат —
І невдовзі проклюнулось диво:
Зеленіє росток — вільних пагонів брат,—
Мов заглянула в камеру нива. Я субтропіки бачив і пальмовий Крим,
Мандрував по долинах Кавказу,—
Та зелене шаленство під небом старим
Так мене не вражало ні разу. І нараз я відчув, що зелений росток —
Це я сам у житті потойбічнім.
Він і я — лиш короткий спіралі виток:
Ми пов’язані коренем вічним. Пагінець, переповнений дивних чуттів,
Через грати тягнувся до неба.
І здавалось, молитву якусь шепотів —
То молитва за мене й за тебе.