Стало слово моє земним,
У клубочок згорнулася мрія.
Як не бийся, а жодна із рим
Занебесним теплом не гріє. А колись же було, було...
Я, розсунувши неба клаптик,
Брав для віршів живе тепло
Із далеких галактик. Нині вірші — не Божий дар.
Замішавши ромашки й блавати,
Кожен другий чи третій школяр
Вміє грамотно зримувати. Буде човен в рядку й весло,
Неба синь і цвітіння жита.
Римування — просте ремесло,
Але жити зумійте, жити! Не гладенько, як пише й живе
Балакучий спілчанський чиновник, —
Хай на гребінь штормовий пливе
Твій беззахисний човник. Не заради спортивної гри
Чи тому, що вінок тобі любий.
Рот зав’яжуть, а ти говори.
Зуби виб’ють — кричи, беззубий. І найвищою із нагород
Хай для тебе знову і знову
Буде твій закривавлений рот —
Значить є в тебе горде Слово. А небесне воно чи земне,
Чи помре, чи злетить над світами —
Не питайте, люди, мене.
Доки я за дротами...