Я поволі утверджуюсь в істині:
Грає нами чиясь рука.
Знову хтось переплутує відстані
Із майстерністю павука. Ніби справді над небосхилами
Павутина висить нежива —
І такими стають безсилими
В простір викинуті слова. Навіть сонце, в яке я вірую,
Павутини не прогребе.
І повзе холодок попід шкірою —
Наче знову я втратив тебе. Завмираю, зітхаючи: важко як!
Через відстані бачу, як ти
Б’єшся в пастці відважною
пташкою
Але чим тобі допомогти? Тугу в серці моєму не змірити.
Римам теж не здолати її...
Залишається тільки вірити:
Вірю, ластівко, в крила твої.