Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Микола Руденко - Людський слід

Це він і вона, залишаючи слід, Спішили назустріч рокованій миті. Чотири мільйони невивчених літ Чадів цей вулкан на сліди піврозмиті. Цемент утворився з тієї золи, Вулканам старим вже давно не димиться. А так, ніби вчора вони тут пройшли — Мужчина і жінка. Самець і самиця. Ще звірам, не людям, належав цей світ — Їх роги і зуби розкидані всюди... Чотири мільйони невивчених літ! То що ж ми робили — Не мавпи, а люди? Встановлено: ноги такі ж, як у нас, А значить — і руки. І розум, і душі... Чого ж нас так довго обточував час — Стругав і кував на розпеченій суші? У дикості — вічність. В державності — мить. О небо! Навіщо над нами глумиться? І знову земля, як вулкан, задимить, Щоб слід свій лишили Самець і самиця. Сліди чоловічі й жіночі малі Відіб’ються в магмі. Неначе на воску... Людино! Ти нужа в волоссі Землі Чи, може, нейрон планетарного мозку?