Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Микола Руденко - Шлях-дорога в небокрай веде

Шлях-дорога в небокрай веде. Обіч розступається стерня. То не я — моя уява йде, Наче босоноге старченя. Люди добрі, орачі-дядьки! Чи то ви зробили, чи не ви? Всюди пшениці та буряки — Ні волошки в полі, ні трави. Тільки по канавах реп’яхи, Тільки лопушиння по ярках. Вже заорані й старі шляхи — Мов розтято вени на висках. А було колись, таки ж було — Свідки хоч старі, проте живі: Вийдеш по городах за село — І потонеш в степовій траві. Чи зумієш вивчити між трав Кожну квітку, мудру й не скупу? І ніхто їх зроду не орав — Заповідні трави у степу... Вируша уява в ніч лиху, Двері у в’язниці відчиня; Плаче на заоранім шляху, Наче босоноге старченя.