Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Микола Руденко - Благання

Лечу кудись орбітою земною. Люблю й ненавиджу усе земне... Не я пишу, а Слово пише мною — Воно вже вкрай заїздило мене. Не інший хтось — мене загнало Слово Сюди, де дротом заткана нора. Благаю, всемогутній душолове, Пусти мене на волю — Вже пора! Я звершив Боже і людське веління І вже чогось нового не скажу Із того, що майбутні покоління Як вирок покладуть на цю межу. Я ще не долюбив жіночі руки І не дослухав пісню у гаю. А десь ростуть без дідуся онуки — Впусти їх, Боже, в бороду мою. Я все сказав, нітрохи не збрехавши. Як я тебе ненавиджу, тюрма! Пусти мене — і я піду, як завше, Туди, де для очей Межі нема... Та йдуть роки. І серед ночі знову Мене хтось будить поштовхом у бік. На кого верхи сіло віще Слово — Той, далебі, Пропащий чоловік.