Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Микола Руденко - Автохтони

Нелегко зберегти солідний тон Для мене — несолідної людини: Отак почуєш слово “автохтон” — І лізь у словникові холодний. Блукаючи в інформаційній млі, Зупинишся над давніми слідами: Ми — автохтони, Бо на цій землі Не з діда–прадіда, А ще з Адама. Мільйони літ (що там якісь віки!) Відбиті на чорноземній сторінці. Були субтропіки й льодовики, І ми були — Майбутні українці. Орали землю, сіяли жита. Рушали в бій до Змієвого валу, І нива пращурів — земля свята Сто сотень поколінь прогодувала. Та скільки ж нас, що схоплені в житах, Кістками арматурили бетони І гинули в північних болотах — За те, що автохтони! Помовчимо. Бо є колючий дріт. Є те болото, про котре ідеться. І є вкраїнський споконвічний рід — Невже ж переведеться?