Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Микола Руденко - Зоря-полонянка

Раніш мороз нагнав на птаство страху, А нині дощ берези полива. У бочку із казармового даху Накапала водиця дощова. Чому ж оця деталь упала в очі — Навіщо я про неї говорю?.. Схиляючись до бочки серед ночі, Я там знайому упізнав зорю. І начебто з мого дитинства птиця Понад душею тихо пропливла. І це уже не бочка, а криниця Десь на околиці мого села. Та мушу визнати собі на горе: Не довго тішивсь чарами води. О зоре–сестро, полонянко–зоре! За що тебе закинуто сюди? Для тебе небо стало дном дубовим, Солдат оберігає нас обох. Мо’, й ти себе не захистила Словом — Отим, котре є одночасно Бог? Десь, мабуть, людям це навдивовижки, Я розігнув зболілий поперек. Допоки ж бовванітимуть ці вишки, Коли й зоря — І та вже нині зек?