Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Микола Руденко - Череп Святослава

Коли понад Дніпром вляглася буря І з тихих плавнів потягнуло сном, Князь печенігів марнославний Куря Підніс важкого келиха з вином. Запита буде печенізька слава Питвом заморським — не медком простим. А княжий келих — череп Святослава, Окутий гратовинням золотим. Регоче Куря: — Справа це рахубна — Щоб руський князь позбувся голови. Убила Святослава примха згубна — Попереджати, що «іду на ви». Вояка він хоробрий — це відомо: Йому скорилась грецька сторона... І печеніг, забувши про утому, В звитяжний келих додає вина. Поснули люди і замовкла криця. На сідла і щити лягла роса. Реве вода в підніжжі Ненаситця. В степу останнє вогнище вгаса. Поспівчувай цим людям, добра ноче. І не зважай на нерозумний сміх: То п’яний Куря все іще регоче — Бо легко Святослава переміг. А вдосвіта зажевріла росиця У бескида над кам’яним плечем — І там, де вир навколо Ненаситця, З’явився лицар з золотим мечем. То видиво а чи мара імлава, Покликана чаклунством чи добром,— Але могутня постать Святослава Постала поміж небом і Дніпром. Князь на півсвіту — розминутись ніде ­ Підняв десницю і промовив так: — Чого регочеш, степовий сусіде? Ти здавна до підступностей мастак. Віддати тіло на поталу мухам — Це не найгірший на землі кінець. Пий з черепа мого, убогий духом,— Я маю нині зоряний вінець. Не поміняюсь долею з тобою — Вже ліпше впасти з мертвими грудьми. Якщо не здатні ми прожить без бою, То треба ж бути і в боях Людьми.